Ти пішов на війну...

Ти пішов на війну несподівано, сину.
- Не віддам! - кричала тобі навздогін.
- Мамо, йду я за Тебе й за Україну!
Ніхто не пануватиме в домі моїм!

Так і пішов, обіцявши вернутись.
Так і пішов мій син на війну.
Я і не встигла до серця торкнутись,
як він залишив мене тут одну.

Я не спала й не їла; молилась ночами.
Серце завмерло і голос затих.
Я кожен день його зустрічала,
й боялась зустріти його неживим.

Телефонний дзвінок, його голос: "Все добре".
Гармати, постріли і крики чиїсь.
Герой, захисник мій хоробрий,
мій Син... "Живим, повернись!"

З новинами сивіла, наче в фільмі.
"Все добре, Мамо, я живий"
А я за нього так боюся сильно,
і десь він зараз там рвонув у бій...

Чекала довго я свого Героя!
Ця біль мене скосила, як бур'ян.
Обійняти хочу, а він десь обіймає зброю,
ризикуючи своїм малим життям.

Мій Син, пишаюсь Тобою.
Герой, рідний мій Герой.
Ти йшов жахливою війною,
моя душа йшла поряд десь з тобою.

"Алло, синок, тримаєшся? Все добре?"
"Живий, здоровий, Мамо, лиш чекай!"
Чекала свого справжнього Героя.
Я постаріла від розлуки і нехай!

Мене так все лякало невідоме.
І я згорала в тЯжкому вогні!
І ось, Герой мій повернувсь додому!
В дерев'яній і брудній труні…